Пам’ятай

Автор: Джако Уіллінк
Адаптація на українську: Давид Снід

Я – загиблий солдат, моряк, пілот.

Пам’ятай мене.

Я не відступив.

Іноді був добровольцем, а деколи ні.

Та коли моя країна призвала, я відгукнувся.

Щоб служити, я залишив сім’ю, друзів і свободу, яку багато не цінять.

Протягом віків я використовував різними зброями: шабля, мушкет, штик, рушниця, кулемет.

Часто мав іти пішки на поле бою – кілометри за кілометрами – без зупинки. Води було мало, не те що їжі. Але мені було все одно – у нас була робота.

А деколи я верхи на конях або їздив у поїздах до своїх битв – пізніше в танках або камазах.

В ранніх війнах ми жили з братами у січах, а тепер на базах.

Колись був на голові оселедець, а тепер кашкет.

Ми колись носили панцири, а тепер бронежилет.

Ми з братами навіть стали пілотами літаків своїх ворогів.

Спорядження війни еволюціонує з віками.

А ти пам’ятай, що все одно я – воїн – мав іти проти ворогів нашої нації.

Я воював проти хозарів і монголів.

Я воював від Сяну до Кавказ.

Я воював проти польських панів, проти німецьких нападників, проти радянських грабіжників, проти російських окупантів.

Я жив у криївках, пережив спеку і холод, та я не здався.

На Донбасі, на Луганщині, на Чорному і Азовському морях – я не відступав. Ніколи.

Від часів смолоскипів до сьогодні, коли носимо окуляри нічного бачення – я, людина, воювала, трудилася.

Я патрулював по горах, по степах, по вузьких вулицях.

Літом чи зимою, в спеку, в дощ, чи в сніг.

Ішов на поле битви я, ніч у ніч, день в день, щоб зупинити наших ворогів і протистояти зло лицем до лиця.

То був я.

Пам’ятай мене, воїна.

А також пам’ятай, що я був не тільки воїном.

Я – не тільки солдат, моряк, чи пілот.

Я – син, брат, батько.

Я – дочка, сестра, матір.

Я був людиною, як і ти – справжня людина з мріями на майбутнє.

Я хотів мати сім’ю.

Я хотів дивитися на те, як діти виростуть.

Я хотів бачити те, як забивають голи або бігають на стадіоні.

Я хотів віддати свою дочку нареченому на вінчанні.

Я ж хотів поцілувати свою дружину ще раз.

Я хотів старіти з нею – бути з нею у важкі часи.

Коли я їй обіцяв бути з нею назавжди – я не збрехав.

Коли я сказав своїм дітям, що буду вірним до кінця – я не збрехав.

Та я все це віддав.

Все віддав.

На фронті в окопах, на прокляттій землі, серед страху і вогню і обстрілів.

Або в небі вибухом ракет.

Або на безжальному морі, де ми воювали проти і свого ворога і безодні води.

На цих жахливих місцях, я не відступив.

Я не здався, не вагався.

Я – солдат, моряк, пілот.

Я стояв і віддав своє життя – своє майбутнє, свої мрії.

Я все жертвував заради тебе.

Сьогодні пам’ятай мене – загиблого воїна.

Не пам’ятай заради мене, а заради себе.

Пам’ятай те, що я віддав, щоб ти міг цінувати свої справжні скарби: життя, свобода, пошуки радості.

У тебе є ці скарби, які я залишив аби ти міг їх скуштувати:

Вітер весни.

Трава під ногами.

Сонце літом.

Сім’я і друзі. І свобода.

Ти не забудь звідки це все. Ніколи.

Це все через жертву, найбільшу мою жертву.

Не марнуй це все. Не марнуй свій час на землі.

Живи гідно жертви загиблих героїв.

Завжди пам’ятай. Нехай кожен день буде Днем пам’яті.

What do you think of this post?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.